Януш Вишневський. Письменник, одружений з наукою

27.05.2013

vishnevskiy

Януш Вишневський: «Нічого поганого не станеться, якщо люди не купуватимуть моїх книжок».

Гостем Книжкового Арсеналу, який наразі відбувається у Києві, був відомий польський письменник Януш Леон Вишневський. На своєму творчому вечорі він говорив про свої стосунки з наукою та літературою, про жінок, а також про свої старі та нові книги. Спеціально для журналу СОДА – про науковця-письменника, поляка, який багато років живе у Німеччині і пише роман про кохання.


Мене часто питають, чому людина, яка займається наукою, почала займатись такою несерйозною справою, як написання книжок? Я почав писати книжки з дуже простої причини – через одну жінку. Ця жінка завдала мені великого болю. І у мене був вибір: або психотерапія, або алкоголь. Тоді я подумав, що якщо почати писати книжки, то це обійдеться набагато дешевше.

Я спочатку думав, що у мене буде лише один роман із літературою. Бо я одружений з наукою, наука – це моя жінка. Так і більшість чоловіків думають, що матимуть лише один роман, але потім ці романи повторюються. Я помітив, що люблю і дружину, і коханку. І тому романів вийшло більше – я вже написав більше 20 книжок

Я був першим автором у Польщі, який вказав свою електронну адресу на обкладинці книжки. 85% емейлів, які приходять – від жінок.

Я типовий чоловік і у мене типовий показник тестостерону в крові. Але склався певний феномен: жінки обожнюють читати про емоції, а я пишу про емоції.Задовольнити в літературному плані жінку набагато складніше, ніж чоловіка. Більшість книжок купують саме жінки. А оскільки вони більше читають, у них більше можливостей порівнювати. Вони більш вимогливі.

Люди вже 3,5 тис. років пишуть про кохання і я теж пишу про кохання. І, здебільшого, про нещасливе кохання. Якби не було нещасливого кохання, то, мабуть, літератури не було б взагалі.

кавычки2

- Чи є у вас письменник, до якого ви б стояли у черзі годину?
- Якби був живий Ремарк – я б навіть п’ять годин стояв.

Коли я пишу, я не думаю ні про конкретну жінку, ні про конкретного чоловіка. Я думаю, чи я би хотів прочитати цю книгу.

Після “Самотності в мережі” я не думав, що писатиму ще. Але “Самотність” стала бестселлером в Польщі. А коли книжка стає бестселлером, то видавці хочуть видавати й наступні. І тому видавництво прислало до мене людину із запитанням, чи хочу я видати наступну книжку. Коли я спитав, про що має бути ця книжка, мені сказали – про будь-що. На той момент у мене вже лежала написана книга, яку я дуже люблю – “Коханка”.

Історія Анни з книжки “Бікіні” частково правдива. 28 січня 1945 року, під час бомбардування Дрездена, єдиний будинок, який вцілів, був костелом св. Анни. В тому костелі врятувалось тисяча людей, і однією з них була Анна. Існувала також німецька жінка-фотограф, яку мали відправити на острів Бікіні, щоб там фотографувати. Я поєднав цих двох жінок і на цій основі побудував сюжетну лінію. Всі історичні події в книжці правдиві, а любовна лінія придумана мною.

Книга “На face із сином” вийшла українською раніше російської, за що я вдячний і перекладачеві, і видавництву “Махаон”. Росіяни на цілий місяць запізнились із виданням, і не зробили такої прекрасної обкладинки. Ця книга дуже дивна, але дуже особиста – це сюрреалістична історія, монолог моєї матері, яка померла багато років тому. У мене все життя було відчуття, що ми не завершили дуже важливої розмови. І я вирішив її завершити. Вона веде свій монолог з пекла, бо саме в пеклі є дуже багато цікавих людей. Мені здається, що небо страшенно нудне. Мати зустрічає Єсеніна, Мерлін Монро, Тулуз-Лотрека, Гітлера і розпитує про їхнє життя. Вона також ставить багато питань до неба і до Бога.

Мої книги перекладені багатьма мовами, але їх немає німецькою. Інколи мої доньки дорікають мені, що не можуть показати своїм подругам, де в книгарні стоять мої книги. Але я зробив все, щоб в Німеччині моїх книг не було. В Німеччині я займаюсь наукою, працюю на велику корпорацію. І я не хочу міняти життя, до якого звик.Моя мати народилась в Німеччині, мій батько, поляк, був в’язнем концентраційного табору. Батько не навчив мене ненавидіти німців, а мати не навчила мене любити німців. І я завжди залишаюсь поляком, який багато років живе у Німеччині.

Я зараз працюю над своєю новою книгою, яка носитиме назву “Готель”. Я багато подорожую – раніше як науковець, тепер ще й як письменник. І я зауважив, що в готелях ми ведемо себе інакше, аніж удома. Тому я й вирішив помістити своїх героїв у готель. Я буду заходити у їхні кімнати, у їхні ліжка і розповідати, що відбувається в їхньому житті.

Наприкінці зустрічі письменник пообіцяв знов завітати до України восени – на львівський Форум видавців, вже з новими книжками. Що ж, чекаємо.


Текст: Ольга Перехрест.
Фото: Ольга Троханчук.

Print Friendly



Comments are closed.